Disclaimer: вказана публікація містить у собі огляд лише особистої правозастосовної практики та відображає виключно суб’єктивне відношення автора до такого явища як зловживання процесуальними правами.

Ні для кого не секрет, що звернення до суду за захистом своїх прав – це не лише витрати значного обсягу коштів (на судовий збір, на правову допомогу тощо) та нервів, а й найдорогоціннішого – часу. Саме побоювання, що розгляд справи може затягнутися на місяці, а то й роки, демотивує людину від звернення до суду. А між іншим розумний строк розгляду справи є одним із аспектів права на справедливий суд, визначений пунктом 1  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звичайно, треба зважати і на такі реальні обставини як завантаженість судів, однак одним із критеріїв визначення розумності тривалості судового розвитку також є і поведінка учасників процесу. У багатьох справах саме стараннями сторін розгляд справи необґрунтовано затягується.

Зміни в законодавстві

Нові редакції Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, що набрали чинності з 15 грудня 2017 року, вперше закріпив саме поняття «зловживання процесуальними правами» та визначив заходи процесуального примусу, якими суд реагує на такі випадки зловживань.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України (а також ст. 43 ГПК України, ст. 45 КАС України) учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1. Подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2. Подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3. Подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4. Необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5. Укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Яка мала би бути реакція суду?

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Вказаними процесуальними кодексами також передбачені заходи процесуального примусу – процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства, зокрема передбачено до осіб, у діях яких вбачаються ознаки зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

Варто чи ні карати за затягування процесу?

Питання притягнення до відповідальності за зловживання процесуальними правами є доволі дискусійним, адже багато правників вважають, що застосування таких заходів відповідальності несе загрозу звуження можливостей адвокатів при захисті своїх клієнтів у суді, адже те, що у законодавстві визначається як способи зловживання, на практиці є тактичними прийомами захисту.

Проте, коли такі зловживання застосовуються проти твого клієнта – щиро хочеться, щоб існували реальні механізми як протидії таким явищам, так і попередження подібних прецедентів у майбутньому.

Тому особисто я до таких нововведень до процесуальних кодексів ставлюсь скоріше позитивно, і впродовж буквально одного року з моменту введення в дію таких новел мені вдалось на власному досвіді побачити, як же «запрацювали» заходи процесуального примусу до осіб, які відверто зловживають своїм процесуальними правами, причому і у цивільному, і у господарському, і у адміністративному судочинстві.

Власний досвід…у цивільному процесі

Розпочнемо, у хронологічному порядку, із цивільного  процесу. Мій опонент одразу у декількох пов’язаних між собою справах однаковим суб’єктним складом, метою якнайдовше затягнути ухвалення рішень про стягнення штрафних санкцій, «розважався» як хотів: починаючи з явки у судові засідання через раз з метою не допустити ухвалення заочного рішення (для чого потрібно дві неявки підряд без поважних причин належним чином повідомленого відповідача), а у випадках явки – подання безпідставних клопотань про відкладення розгляду справи, які зводились до прохання «дати більше часу для подання нових доказів», причому представник сторони ні разу не міг зв’язано сказати, які ж докази він хоче подати; і до подачі явно необґрунтованих (так званих «штучних» або «технічних») позовів, які в подальшому використовувались для подачі клопотань про зупинення провадження у основній справі, а після відмови у задоволенні таких клопотань – такі позови просто залишались «напризволяще», і, відповідно, без розгляду.

Всього було 7 справ, в 6 з яких активно застосовувались такі способи затягнути розгляд справи. У всіх цих справах я і усно, і письмово (в запереченнях по суті справи та в окремих клопотаннях) неодноразово звертав увагу суду на наявність в діях опонента ознак зловживання процесуальними правами та просив суд вжити заходів процесуального примусу, однак у всіх без виключення випадках суд не просто не вжив заходів щодо припинення таких зловживань – суд фактично зробив вигляд, що відповідних процесуальних норм про зловживання процесуальними правами та застосування відповідних засобів процесуального примусу взагалі не існує, а я – жодних клопотань не заявляв. Дуже «красномовна» реакція суду, чи не так?

Як реагують на зміни в господарських справах?

Наступним трапився шанс спробувати застосувати норми щодо запобігання зловживання процесуальними правами вже у господарському процесі. Так, справа, де я брав участь, дійшла до стадії примусового виконання рішення на користь мого клієнта. Рішення зобов’язального характеру, яке, звичайно ж, боржник виконувати відмовляється, ще й здійснює фізичний супротив спробам виконавця все ж таки виконати рішення. А до господарського суду боржник послідовно у часі подав цілий стос скарг на виконавця на будь-який смак: тут маємо і зупинення виконавчого провадження, і безпідставну заміну боржника у виконавчому провадження, і відвід виконавцю, і все, що душа побажає. Спільним для всіх цих заяв було одне – наявність в прохальній частині кожної із них поряд з основною вимогою також прохання для суду зупинити здійснення виконавчих дій на час розгляду кожної із таких скарг. Навіть не фахівець у галузі права може прийти до цілком очевидного висновку, що метою таких багатократних звернень до господарського суду було лише ухилення від виконання судового рішення. Реакцією на останню таку заяву було клопотання про вжиття до боржника заходів процесуального примусу за зловживання процесуальними правами.

На відміну від своїх колег-цивілістів, судді господарського суду таки звернули увагу, що сторона процесу звернулась до суду з якимось клопотанням і дійсно його розглянули у судовому засіданні з подальшим виходом до нарадчої кімнати. От тільки прийнята судом ухвала про відмову у застосуванні заходів процесуального примусу за своєю суттю виправдовувала будь-які зловживання правом на звернення до суду. З одного боку ніби вірно, однак не слід забувати, що Європейський суд з прав людини неодноразово вже приходив до висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним. І як тут не згадати відомий вислів: «Твої права та свободи закінчуються там, де починаються права та свободи іншої особи». А також те, що 12 жовтня 2017 року Європейський суд із прав людини у Страсбурзі вилучив із реєстру та передав комітету міністрів Ради Європи 12 тис. 143 справи, які стосуються невиконання рішень національних судів в Україні, вкотре підтвердивши, що питання невиконання Україною рішень національних судів було визнано ЄСПЛ системною та структурною проблемою.

Адміністративний процес і зловживання процесуальними правами

Дуже цікавим був прецедент із зловживанням процесуальними правами у адміністративному судочинстві. Розгляд адміністративної справи був закінчений відповідним рішенням у суді апеляційної інстанції. От тільки для опонента (умовно назвемо його Скаржник-1) цікавими у цій справі були вжиті заходи забезпечення позову, які були зняті у зв’язку із закінченням розгляду справи в апеляційній інстанції. Тому з метою створити ілюзію того, що справа ще в апеляції не переглянута, Скаржник-1 подає апеляційну скаргу на процесуальну ухвалу у цій справі…..через декілька місяців після спливу 15-денного строку на її оскарження. Після невдачі у цій спробі з’являється третя особа, чиї права нібито порушені у вказаній справі (назвемо її Скаржник-2), яка також починає подавати аналогічного змісту апеляційні скарги на рішення та ухвали у цій справі. При цьому одна із таких апеляційних скарг від імені Скаржника-2 була підписана уповноваженою особою Скаржника-1. Як то кажуть: «Штірліц ще ніколи не був такий близький до провалу» – одразу видно чиї інтереси обслуговує Скаржник-2 такими апеляційними скаргами.

Природньою реакцію на такі апеляційні скарги було клопотання про вжиття заходів процесуального примусу, вміщене у відзиві на останню з таких апеляційних скарг. Однак колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду взяла приклад з своїх колег, що працюють у цивільному судочинстві – знов відповідне клопотання не розглядалось, ні із прийняттям рішення, ні окремо.

Прецеденти в Україні

На завершення цієї публікації мені хотілося б прийти до однозначного висновку про «мертвонародженість» норм процесуальних кодексів, що регулюють вжиття заходів процесуального примусу за зловживання процесуальними правами, проте мені вдалось знайти самотній прецедент, коли учасника судового процесу таки було оштрафовано за такі зловживання, проте в цілому подібні заходи процесуального примусу застосовуються лише за невиконання процесуальних обов’язків (неявка до суду, ненадання до суду документів, які ним витребовувались тощо).