Україна і Єгипет очима МВФ. Частина 1

МВФ зазвичай працює з державами за простим принципом: макрофінансова стабільність, прогноз доходів, боргова траєкторія, незалежність центробанку, здатність вчасно і чітко виконувати зобов’язання. Як правило, для взаємодії держава – МВФ з боку держави вистачає двох підписантів: голови Мінфіну (як представника правлячої коаліції або, наприклад, династії) та голови регулятора у вигляді центрального (національного) банку.

Здається, тільки в Україні (і Молдові) меморандум з МВФ підписують аж чотири людини – Президент, Прем’єр, Міністр фінансів та голова НБУ. А в пакеті вимог з’являються сюжети, які формально не є макрофіном і радше нагадують політико-інституційний аудит. В принципі, це не дивно, якщо пірнути в історію наших стосунків із МВФ починаючи з 1991 року: п’ять зірваних програм взаємодії, війна, слабкі інституції, корупція та інші нюанси. Проте важливо розуміти не перелік причин, чому ж МВФ ставиться до нас особливо, а механіку та логіку допомоги міжнародників країнам, м’яко кажучи, проблемним.

Хтось скаже, що у нас під макрофін від МВФ підв’язані пакети партнерської допомоги набагато більші за транші МВФ. Відповідно, партнери в умовах повномасштабної війни можуть цікавитися не тільки проблемами макрофіну. Це теж вірно, але наш формат взаємодії з МВФ відрізнявся від стандартного і до 2022 року.

Хтось скаже, що ми дуже, дуже корумпована країна – але ж геть не найкорумпованіша у світі, та і проблеми з демократією у нас не найбільші. Навіть в Європі, і навіть у самому ЄС, є країни (як от Угорщина), де проблеми з корупцією та демократією можуть легко конкурувати з нашими.

Отже, треба шукати більш загальну та більш системну відповідь.

Я пропоную подивитися на МВФ не як на абстрактного вчителя із дисципліни та демократії, а як на раціонального гравця, який під різні країни обирає різні інструменти впливу. Для цього буде доцільно порівняти Україну з Єгиптом: країною зі схожими розмірами території, армії і (таки не будемо применшувати) корупції. Але із радикально іншою політичною конструкцією і, як наслідок, іншим типом залежності від зовнішнього фінансування.

Чому я не обираю для порівняння якусь європейську країну? Бо більшість країн Європи входять до ЄС та зони євро, тож у них доволі відмінна від нас ситуація щонайменше із стабільністю валюти, тож порівнювати їх із нами буде недоречно. Звісно, можна було би обрати Сербію, але на сьогодні це відверто проросійська країна, яка має свої окремі проблеми, пов’язані із цим фактом. До того ж, Сербія маленька: 6 мільйонів населення і у 8 разів менша за Україну територія, армія всього 30 000 людей без нагальної потреби її суттєво збільшувати найближчим часом. Ну і, окрім того, з 2018 року Сербія просто консультується з МВФ, а кредитів не бере.

А ось Єгипет цілком можна порівняти з нами за площею. І населення там аж 100 мільйонів. І є суттєві проблеми з корупцією, а особливо із демократією. І є потреба утримувати велику армію – десь до півмільйона. Так, особливості регіону диктують Єгипту певні вимоги до розміру війська, тож армія Єгипту стабільно входить до топ-30 у світі і вважається найбільшою в Африці. Власне, саме потенційна військова активність регіону теж є схожим на нас викликом.

І так, ще там теж є величезні проблеми з економікою. І якщо для Сербії МВФ – це радше про перспективи вступу до ЄС, то для Єгипту (як і для нас) взаємодія з МВФ – це буквально питання виживання. Єгипет наразі один із найбільших і найчастіших позичальників МВФ у світі (12 мільярдів доларів було позичено у 2016-2019 роках, ще 5, а насправді більше, у ковід, і ще 3 мільярда у 2022-2024). До речі, наша війна з росією вплинула і на Єгипет також, при цьому відчутно – щонайменше, через удорожчання вартості продовольства у світі.

Додамо до цього списку подібностей також стабільних партнерів. Для нас це європейці, для єгиптян – араби, як от ОАЕ.

(Добре, скажу відверто: головною причиною мого дослідження стало те, що порівняння програм МВФ для Єгипту та України є відомим у вузьких колах експертним мемом)

Отже, давайте дивитися детальніше, як там погодка у Єгипті, а точніше, як там сьогодні із демократією, корупцією та економікою?

Почнемо з демократії, бо це фактор напряму впливає на ситуацію і з корупцією, і з економікою.

У 2011 році на тлі Арабської Весни в Єгипті багаторічний диктатор Мубарак йде у відставку. Влада тимчасово переходить до військових, але вже у 2012 році відбуваються більш-менш чесні вибори. Президентом Єгипту стає Мохамед Мурсі, представник руху Братів-мусульман. Знаєте, хто такі Брати-мусульмани? Це материнська організація палестинської ХАМАС – попри те, що ХАМАС з часом відколовся, ідеологічний запал у цих організацій однаковий, і доволі тісні зв’язки залишилися до сьогодні.

Президент Мурсі, звісно, тут же став намагатися збільшити повноваження Президента Єгипту та просунути шаріат – навіть намагався вписати його в Конституцію. Це єгиптянам не дуже сподобалося, а тому призвело до нових протестів у червні 2013 року. Тож вже в липні армія усунула від влади і Мурсі. До речі, чому ж єгиптяни протестували? Бо в арабському світі Єгипет – це країна із найбільшою кількістю топових університетів і найбільшим відсотком світської інтелігенції. Тож рух у бік радикально ісламської держави їм не зайшов – вони вже бачили, до чого це призвело у деяких сусідів.

Таким чином, після протестів та чергового втручання армії, до влади прийшов міністр оборони Абдель Фаттах ас-Сісі. Мурсі заарештували, Братів-мусульман визнали терористичною організацією. Ось тепер спалахують вже ісламістські протести, які армія доволі жорстко придушує. У 2014 році відбуваються вже трохи менш чесні вибори, і ас-Сісі прогнозовано стає новим президентом Єгипту, потім переобирається у 2018, а у 2019 вносить зміни до Конституції, щоб залишитися при владі і далі. Спирається ас-Сісі, звісно, на армію, а також має підконтрольний Парламент. Тож назвати Єгипет хоч трохи демократичним складно. А ще починаються певні проблеми в економіці. Тож ас-Сісі йде на співробітництво з МВФ, аби утримати економіку – і, відповідно, владу. І починає отримувати гроші.

Гроші від МВФ за ас-Сісі отримує або безпосередньо армія, або пов’язані із нею структури. Армія контролює у Єгипті будівництво, логістику, продовольчі програми, виробництво цементу та енергетику. Коротше, все найважливіше. Під проводом ас-Сісі починається непрозоре мега-будівництво: нова адміністративна столиця, розширення Суецького каналу, масові житлові програми. Тендери при цьому закриті, ціни неадекватні, підрядники всі, як один, дивним чином (ні) пов’язані з армією та дотичними службами. Звісно, ас-Сісі драматично підвищує і контроль за медіа, а ще забороняє ряд НГО та криміналізує деякі аспекти антикорупційної діяльності (наприклад, зовнішнє фінансування). Рівними рядами до тюрми прямують представники НГО, журналісти, блогери, навіть держслужбовці, які посміли десь не так бовкнути про корупцію, або, не приведи Аллах, спробували реалізувати якісь свої політичні амбіції.

Так, був заарештований Хішам Геніна, колишній головний аудитор країни, який у 2016 році виступив з детальним звітом про корупцію (в тому числі, пов’язану із президентськими проєктами). Його миттєво зняли з посади, а потім ще й дали 5 років за “образу армії” та “поширення неправдивої інформації”. Потрапив до в’язниці, незважаючи на поважний вік, опозиційний політик Yehia Hussein Abdelhady – просто за пост у фейсбуці із критикою корупції. Був заарештований колишній армійський підрядник Мохамед Алі (не боксер), просто за те, що описав частину схем та закликав до протестів. Загалом, під час протестів були заарештовані тисячі людей, закриті більшість антикорупційних НГО, а ті, що залишились, змушені затверджувати своє фінансування в уряді.

Генерал ас-Сісі, будучи жорстким і розумним політиком (і махровим корупціонером) передбачливо диверсифікував фінансування своїх проєктів – так, нову адміністративну столицю він будує не тільки на гроші МВФ і арабів, але і за допомогою Китаю. На всіх змінах, які стаються в країні, заробляє армія (тобто ас-Сісі та його друзі). Про демократію мови нема в принципі, гайки закручують потужно, всебічний контроль намагається не допустити виходу людей на протести, а якщо вони вже вийшли – постріли на ураження перестають бути рідкістю.

Але як гайки не закручуй, а економіку це не врятує. Єгипетський фунт у 2022-24 роках декілька разів помітно девальвував. Розквітнув чорний валютний ринок. Падіння національної валюти спричинило величезні проблеми з імпортом, зокрема продовольства, і це при зростаючому населенні. А питання продовольства для Близького Сходу та Північної Африки – це одна з найперших причин для бунтів. Той самий режим Асадів “посипався” саме на цьому. Єгипетська інфляція досягає 20-30% на рік, а здорожчання продовольства переганяє навіть середній рівень інфляції. Стабільні валютні надходження впали через пандемію і відтік туристичного потоку. Зовнішній борг виріс з 49 мільярдів у 2015 до 155 мільярдів у 2024. Обслуговування боргу у Єгипту серед великих країн, здається, найбільше у світі: в цьому вони перегнали навіть воюючу Україну, і не на відсотки, а майже в півтора рази за консервативними оцінками. Деякі експерти оцінюють обсяг боргового навантаження аж до 14% (!!!) від всього ВВП. І це за умови відносного миру (якщо не брати до уваги невеличкі “есвео” на Синаї проти осередків Братів-мусульман, або перекриття кордону з Газою). 14% – це величезна цифра, яка натякає, що МВФ може викручувати руки Єгипту набагато активніше, ніж українському уряду. Бо якщо МВФ покине Єгипет, режим ас-Сісі рухне в прірву.

Чому ж рухне, спитаєте ви, якщо його підтримує армія? Але тут є нюанс – на щедротах відкатів та “програм фінансування” заробляє не вся армія. Деякі армійці висувалися в президенти – один отримав шість років, інший раптово і різко припинив політичну діяльність. Як завжди, у такій величезній армії у ас-Сісі є більш свої і менш свої люди, і менш свої часто не дуже задоволені поточною владою. Як результат, у випадку численних антивладних протестів чи продовольчих бунтів лояльність всієї армії буде під великим питанням. За умови припинення ургентного фінансування уряд ас-Сісі може й не впаде відразу, але однозначно зіткнеться з протестами, після яких його падіння – це питання часу. Генерал про це знає, тому тримається за МВФ.

Підсумуємо: ситуація з економікою в Єгипті відверто погана, антикорупційників саджають, демократичні прояви придушують, активістів (доволі чисельних, до речі) закривають. При цьому немало освічених єгиптян живуть не у Єгипті, а по всьому світу, і не тільки арабському – наприклад, обличчя революції 2011 та за сумісництвом інженер Гугла Wael Ghonim.

При цьому, залежність Єгипту від фінансування МВФ величезна, і це дає МВФ певну свободу у перемовинах.

Тож про що говорить МВФ з Єгиптом?

Може, вони висувають їм вимоги про демократизацію політичного устрою? Може, про зміну позиції відносно НГО та антикорупційної політики згадають? Може, вимагають незалежних процесуальних органів, які будуть розслідувати ті ж корупційні схеми зв’язку армії із економікою?

Ні, нічого такого, як нам, вони Єгипту не кажуть і не вимагають. Принаймні, напряму.

То що ж, виходить, МВФ – дволичні поганці? Насправді, ні. Вони просто дуже раціональні, і їхня робота із Єгиптом доволі логічна і обґрунтована. Не без помилок, звісно, але загальний напрямок зрозумілий та вірний.

Тоді чому у Єгипті так, а у нас так? Про це ми обов’язково поговоримо в другій частині довгочиту, де, зокрема, з’ясуємо нюанси внутрішньої взаємодії Єгипта і МВФ. 

Автор: Тарас Котов