На Хмельниччині прощаються з радянським минулим. Розпочався процес перейменування вулиць одразу після розвалу СРСР. Пожвавився цей процес після початку російсько-української війни та досяг свого апогею після початку повномасштабного російського вторгнення. З 2022 року в Україні не лише активно змінюють топоніми, а й позбуваються слідів радянщини на пам’ятниках. Якщо “ленінів” демонтували вже давно, то монументи, знаки та таблички, присвячені подіям Другої світової війни, зберігалися у первісному вигляді аж донині. Споруджені за радянських часів, вони розповідали про війну як про “вєлікую отєчєствєнную”. На деяких з них і досі є “ордени пабєди”. Як-от, наприклад, на меморіалі славутчанам, полеглим у війні 1941-1945 років. 

На радянську символіку ми натрапили під час робочого відрядження у Славуту. Меморіал — прямо в середмісті, поруч з міською радою  за адресою вулиця Соборності, 14. На його плитах викарбувані прізвища 718 славутчан, загиблих на фронтах Другої світової війни, учасників партизанського руху та підпільників. Над списками розташована плита з радянським орденом “Перемоги” та напис “Пам’яті полеглих воїнів-славутчан”. Сірий граніт і кимось дбайливо та явно нещодавно встановлений вінок. Зацікавив меморіал нас з двох причин. По-перше, ми взялися дослідити процес декомунізації на Хмельниччині, який після початку повномасштабного вторгнення росіян вийшов на новий рівень. По-друге, саме навколо меморіалу у Славуті відбуваються давні баталії, пов’язані якраз з його прорадянським виглядом.

На такий відверто радянський вигляд меморіалу звернув увагу депутат Славутської міської ради Анатолій Казіміров. Славутчанин вирішив домогтися зміни напису на об’єкті. У зв’язку із цим у 2021 році подав депутатський запит, у якому акцентував увагу: Друга світова для славутчан почалася у 1939 році: 130 жителів тергромади загинули або зникли під час радянсько-фінської війни.

“У 2021 році їхав Вінниччиною і побачив, що там вже у написах на пам’ятниках число 39. Шукав, хто був там ініціатором заміни, але не знайшов. Тому у себе робив це самостійно: попросив замінити написи “1941–1945” на “1939-1945” на всіх обелісках, монументах та меморіальних плитах Славутської тергромади. Адже саме цей історичний період охоплює Другу світову війну, а не велику вітчизняну”, — пояснює депутат. 

Ініціативу Анатолія Казімірова підтримали інші депутати міськради. А запит спрямували на розгляд міського управління культури та у Славутський історичний музей.

Проте домогтися заміни напису тоді не вдалося, адже намагання загрузло в океані бюрократії. Тяганина почалася з того, що управління культури звернулося за роз’ясненням про правомірність заміни напису до Департаменту інформаційної політики Хмельницької облдержадміністрації.

Скан-копія звернення до Департаменту інформаційної політики облдержадміністрації

У своїй відповіді департамент зазначив: пам’ятки, їхні частини, а також пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно заборонено змінювати або переміщувати на інші місця. Окрім того, у департаменті підкреслили, що Друга Світова війна на території України почалася у 1941 році, а тому напис відображає історію. Таку позицію посадовців можна назвати дивною, навіть огидною. Адже частина України була окупована радянським союзом все за тим же пактом Молотова, який і дав початок Фінській війні.

Проте у роз’ясненні водночас йдеться і про те, що питання таки можуть розглянути на Консультативній раді з питань охорони культурної спадщини області. Для цього просять управління культури надати матеріали для підтвердження наявності захоронень загиблих у період 1939-1940 років у могилах, що мають статус пам’ятки історії.

Скан-копія відповіді звернення управління культури Славутської міської ради

Але хіба під меморіалом є могили? Щоб прояснити ситуацію,  ми попросили розповісти про цей об’єкт директорку вже згаданого Славутського історичного музею Світлану Матвійчук.

“Меморіал пам’яті славутчан, полеглих у 1941-45 роках, встановили у 1995 році. Спорудило його ЗАТ “Об’єднання “Прогрес” за проєктом головного художника заводу “Будфарфор” Скрипнюка Б.М. та майстра заводу Золоторука В.М. Захоронень там немає”, — пояснила директорка музею.

Іншими словами, об’єкт споруджений вже у часи незалежної України. Ба більше, про могили на цьому місці взагалі не йдеться. Та і це ще не все: у переліку пам’яток історії місцевого значення меморіалу немає. Це підтверджують у відповіді на запит у Хмельницькій обласній військовій адміністрації.

Відповідь обласної військової адміністрації на запит

Натомість це місце має зовсім інший “імідж”.

“У часи Другої Світової війни тут була польова жандармерія. Або, як називали місцеві, гестапо. Хоча це насправді не воно. З 1944 по 1990 рік тут розташовувався КДБ. Тобто територія така… “намолена”, — розповідає  кандидат історичних наук, уродженець Славути Владислав Берковський. 

Немає захоронень, немає в переліку пам’яток історії, а значить, нема і жодних юридичних перепон для декомунізації/деколонізації меморіалу. Потрібна лише воля місцевих посадовців та депутатів. І ось якраз цієї волі теж нема. Це довів подальший розвиток подій навколо цього об’єкта.

Отримавши роз’яснення Департаменту, у славутському виконавчому комітеті не знайшли нічого кращого, ніж інтерпретувати його на свій смак — як причину нічого не змінювати на монументі.

“Управління культури Славутської міської ради трактувало це не як те, що цим листом департамент спрямовував їх у правильне русло, а як відмову. Тобто в 2021 році виконком розглянув питання кулуарно. Мені потім прийшла відповідь, що мій депутатський запит не буде виконаний”, — розповідає Анатолій Казіміров.

Скан-копія відповіді Славутського міського голови Анатолія Казімірову

Отож, у травні 2021 року виконавчий комітет відмовив у заміні напису “1941-1945” на “1939-1945” не лише на вулиці Соборності, 14, але й також у демонтажі наступних знаків:

• меморіального знаку “Вулиці присвоєно ім’я Героя Радянського Союзу Л.Х. Паперника, який загинув в боях під час Великої Вітчизняної війни 1941-145 рр”;
• пам’ятного знаку на честь воїнів-односельчан у селі Варварівці на вулиці Шкільній;
• пам’ятного знаку на місці першого поховання військовополонених у Славуті на пров. Шевченка, 7.

За рік після цих подій, у травні 2022 року, місцеві активісти вирішили заклеїти на меморіалі радянську символіку, яка аж занадто різала око. Один з них — Володимир Кушніров — згадує, що тоді їм ніхто не перешкоджав.

“Перед святкуванням 9-го травня у 2022 році ми взяли чорні пакети, скотч, вийшли о 4-ій ранку і самі все позаклеювали. І так воно протрималося до червня того ж року. Частково відклеїлось від вітру. Решту відклеїли працівники комунального підприємства  “Славута-Сервіс”, бо це типу непорядок і некрасиво”, — згадує Володимир Кушніров. 

Сліди того заклеювання на меморіалі можна побачити і сьогодні.

Сліди скотчу та плівки та меморіалі. Фото авторки

Провальна спроба номер два

Уже в червні 2023 року Анатолій Казіміров зробив ще один депутатський запит. Цього разу просив не лише замінити назву, а й демонтувати такі радянські символи:

• зображення п’ятикутних зірок — 2 штуки;
• зображення ордена у вигляді п’ятикутної зірки з написом “ОТЕЧЕСТВЕННАЯ ВОЙНА” — 4 штуки;
• зображення у вигляді п’ятикутної зірки з написом “СССР  ПОБЕДА”

17 червня 2023 року питання винесли на розгляд під час чергового засідання сесії Славутської міської ради. Зрештою з 27 депутатів рішення підтримали лише семеро. Десятеро, включно з міським головою Василем Сидором, вирішили формально відсторонитися, обравши опцію “утримався”, дев’ятеро взагалі не голосували. Один депутат — Юрій Галій від партії “За конкретні справи” — наважився проголосувати “проти”. Таким чином проєкт рішення місцеві обранці не підтримали.

Результати розгляду депутатського запиту Анатолія Казімірова

“Чесно кажучи, це було для мене трохи шоком, тому що в 2021 році депутати одноголосно мене підтримали, а зараз… Заступник міського голови (Ігор Піголь — Ред.) сказав, що зараз буде прийнятий новий закон про декомунізацію, який набирає чинності 27 липня, і будемо тоді вирішувати, що з ним робити”, — коментує Анатолій Казіміров. 

Довідка 

27 липня набрав чинності Закон України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”. Він визначає символікою російської імперської політики, зокрема, і зображення символів Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Окрім того, забороняється присвоювати юридичним особам та об’єктам права власності назви на честь історичних подій, ювілейних і святкових дат, пов’язаних зі здійсненням російської імперської політики. Щоправда, із поправкою — крім подій, пов’язаних з опором і вигнанням нацистських окупантів з України. 

“Ми на місці могли це робити (займатися декомунізацією — Ред.) ще 8 років тому, коли став чинним Закон про декомунізацію. Це мало бути бажання місцевої влади та місцевих депутатів. А цього меморіалу ще й нема в жодному переліку об’єктів культурної спадщини. Тобто демонтаж не потрібно ні з ким погоджувати. Об’єкт перебуває на балансі комунального підприємства “Славута-Сервіс””, — каже Анатолій Казіміров. 

Володимир Кушніров, який також був присутній на засіданні 17 червня, так описав свої враження від сесії:

“Депутат від Гереги Галій (співзасновники партії “За конкретні справи”  Олександр та Галина Гереги — Ред.) почав пояснювати, що це не на часі, що в Славуті живе ще багато нащадків, прізвища яких вписані на дошках. Останній і головний аргумент — це ж прийдеться руйнувати, щось довбати. А так — дуже “красіво” (дослівно – Ред.): клумби, кремлівські башні, ордена, проти яких сьогодні бореться Україна. Були ще виступи, але крапку поставив заступник міського голови Ігор Піголь: мовляв, я (Піголь) як громадянин — за, але як чиновник — проти”, — відзначив Володимир Кушніров.  

З проханням роз’яснити позицію виконавчого комітету ми звернулися до заступника Славутського міського голови Ігоря Піголя. Посадовець не відповідав на телефонні дзвінки. Натомість таки прокоментував ситуацію у месенджері.

“Запит депутата Анатолія Казімірова не підтримали більшість депутатів Славутської міської ради. Коментувати їхнє рішення вважаю некоректним. Демонтаж перерахованих вами зображень можливий на підставі відповідного рішення. Наразі такого рішення немає”, — зазначив Ігор Піголь. 

Отож, тепер головна відмовка посадовця — неухвалення цього рішення депутатами міськради. Тим часом під дописом Володимира Кушнірова у фейсбуці славутчани пропонують навіть зібрати підписи заради демонтажу радянської символіки з меморіалу.

Майже міфічна реконструкція центральної площі

Проте кивання на депутатів не єдина причина пояснень присутності радянської символіки на меморіалі.

У травні 2023 року до Хмельницької обласної військової адміністрації надійшло звернення від громадської ініціативи “Деколонізація. Україна”. У ньому — прохання демонтувати макети радянських орденів кремля, серпа й молота, а також цифри 41 в написі.

Звернення до Хмельницької облдержадміністрації  від громадської ініціативи “Деколонізація. Україна”. Фото Марії Турчини

Звернення переадресували на Славутський виконавчий комітет. А звідти відповіли: меморіал не підлягає знесенню, бо присвячений вигнанню нацистів. Але ж ніхто і не просив про демонтаж всього меморіалу. Особливу ж увагу привертає опис причини для залишення кремлівської символіки: виявляється, зірки не демонтують зараз, бо колись площу, на якій розташований меморіал, планують реконструювати, сам меморіал перенести, а ордени, серпи та молоти вилучити.

Відповідь Славутського виконавчого комітету на звернення громадської ініціативи “Деколонізація. Україна”. Фото Марії Турчини

Про реконструкцію площі на вулиці Соборності у виконкомі заявили ще у 2021 році. Тоді почала працювати робоча група з цього питання. На початку лютого 2022-го виконком оголосив про проведення відкритого архітектурного конкурсу щодо благоустрою цієї локації. За кращу пропозицію передбачили винагороду 30, за друге місце — 20 і за третє — 10 тисяч гривень.

В умовах конкурсу й справді зазначено про передбачення можливості для перенесення меморіалу. Нам вдалося поспілкуватися з одним з представників журі — архітектором з Хмельницького. На правах анонімності він повідомив: про своє членство чує вперше.

“Я переважно всі конкурси, у яких беру участь, пам’ятаю. А по Славуті до мене ніхто не телефонував. Може, мене і формально записали”, — зазначив співбесідник. 

Про підсумки архітектурного конкурсу на сайті Славутської міської ради інформації немає. За словами Анатолія Казімірова, результати в місті так і не оголосили.

“Цей конкурс заглох. Я не чув про те, що переміг такий-то проєкт. Так розумію, що не було пропозицій, і вони про нього тихенько забули. Просто треба було показати, що щось робиться”, — каже депутат. 

Натомість тепер на майбутню реконструкцію можна посилатися, як за радянських часів заведено було посилатися на побудову в світлому майбутньому комунізму.

Зірки демонтують, але не на меморіалі 

Комуністичну символіку таки демонтують на шести пам’ятках історії у Славутській тергромаді. Утім, про меморіал славутчанам, полеглим у боях 1941-1945 років, знову не йдеться, бо він не пам’ятка.

Згідно із протоколом засідання консультативної ради з питань культурної спадщини Хмельницької області від 5 липня 2023 року, із пропозицією про заміну і демонтаж до обласного Департаменту інформаційної політики, культури, національностей та релігій звернулася Славутська тергромада. Зрештою представники консультативної ради одноголосно вирішили погодити:

• демонтаж або заміну напису на “Полеглим в боях за Батьківщину” на Меморіальному комплексі “Пантеон Слави” на вулиці Соборності, 29 (з напису заберуть слово “радянську” — Ред.);
• демонтаж обеліска на місці першого поховання військовополонених на провулку Шевченка, 7;
• заміна напису на “В цьому будинку у березні 1944 року розміщувався штаб 1-го Українського фронту” на вулиці Сокола, 21;
• демонтаж ордена з радянською символікою та заміна напису на “Вічна слава полеглим у Другій Світовій війні” на пам’ятному знакові на честь воїнів-односельчан у селі Варварівка;
• демонтаж повністю пам’яток на могилах прикордонників Г. Я. Варавіна та В.М. Сметаніна. А також зробити перепоховання після виключення Мінкультом цих об’єктів з переліку пам’яток історії місцевого значення.

Погруддя Антона Одухи біля пантеону слави у Славуті. Фото Анатолія Казімірова

“Одуха не вирізнявся сильною добротою до населення на Волині, брав участь у переслідуванні представників національного руху. Тому ця лазівка про те, що пам’ятник пов’язаний з опором нацистам, зникає. А ще ж у Славуті є Михайлов (на корпусі місцевої лікарні, де працював лікар та герой радянського союзу Федор Михайлов, меморіальна дошка на його честь, яка досі у переліку пам’яток історії місцевого значення — Ред.)”, — зазначає Вадим Поздняков.

Місце розташування погруддя Антону Одусі на перехресті вулиць Проспект Миру та Коцюбинського у Славуті. Фото Анатолія Казімірова

Власне, Одухою та Михайловим справа не обмежується. Усього в переліку пам’яток місцевого значення Славути зараз 10 об’єктів: обеліски, бюсти, меморіальні дошки, виготовлені та встановлені у період від 1950 до 1986 року та пов’язані з діяльністю радянських активістів. Наприклад, поблизу з пантеоном слави, де розташоване погруддя Одухи, уже після початку російсько-української війни на 9 травня збиралися учасники з червоними прапорами підрозділів червоної армії та виголошували промови про “совєтских солдат”. За словами Володимира Кушнірова, зазвичай від пантеону слави процесія прямувала до меморіалу біля міської ради для покладання квітів.

Як каже голова громадської ініціативи “Деколонізація. Україна”, подібні об’єкти є і в інших тергромадах Хмельниччини. А от їхня точна кількість невідома. Для виявлення та обліку таких локацій Вадим Поздняков запропонував створити робочу групу з деколонізації за участі представників Хмельницької обласної державної адміністрації та громадських активістів.

“У Львівській, Івано-Франківській областях такі групи вже створили, незабаром вони будуть у Чернівецькій та Закарпатській. У Хмельницькій облдержадміністрації мені відмовили. Відповіли, що у них все і так іде добре. Але я буду дотискати. Тому що громади самі нічого робити не будуть, якщо їх не продавити трошечки згори”, — вважає голова громадської ініціативи “Деколонізація. Україна” Вадим Поздняков.  

Найімовірніше, історію про славутський меморіал із радянськими орденами та інші подібні тамтешні пам’ятники можна масштабувати на рівень області та навіть на всю країну. Чого тільки вартують зусилля активістів зі знесення пам’ятника російській імператриці Катерині Другій в Одесі та пам’ятника радянському маршалу Георгію Жукову у Харкові. У Києві ж і досі не демонтували пам’ятник Миколі Щорсу, пояснюючи це тим, що він внесений до переліку об’єктів культурної спадщини національного значення.

Здається, частина посадовців та депутатів наче ще живуть у своєму, відособленому від громади та історичних реалій, світі. У цьому світі радянська символіка під час війни на пам’ятниках не викликає огиди. Якби це було інакше, обранці не вишукували б нескінченних причин для того, аби все лишалося по-старому, не хапалися б так міцно за радянське минуле. Іронічно, що все це відбувається прямо зараз, на тлі чергового загострення ракетних атак росіян, які тепер не оминають своєю увагою територію Хмельниччину. Виходить, що навіть російські, а подекуди й радянські ракети, що регулярно падають на область, не здатні переконати окремих місцевих посадовців та обранців в тому, що з радянським минулим варто прощатися.

Авторка: Світлана Русіна