Мій колега, гостюючи в Хмельницькому, зауважив, що йому здалося «ніби розвитком міста останніх 5 років займалась «дещо скуйовджена підліткова свідомість. Експерименти з логотипом міста, намагання вхопитися за все і одразу без розуміння кінцевого результату, внесення елементів шоу в те, що потребує прагматизму – це все типовий наслідок того, що істеблішмент обирає міських голів (господарча посада) за ідеологічною ознакою. Під час значних соціальних зворушень, коли старі еліти паралізовані, а нові ще не сформовані, до влади часто-густо приходять пройдисвіти, іноді, навіть, і з доволі незрілим світоглядом».

Економічний оглядач впливового всеукраїнського видання, киянин, вінницького походження, далекий від наших містечкових баталій, сказав, можливо, неприємно, але чесно: «Не знаю, на яку сумнівну систему оцінки спирались «пройди» з Бахтєєвського видання «Фокус» (людина з орбіти Ахметова), але такий жалюгідний стан тротуару головної вулиці міста (особливо від залізничного вокзалу до стадіону «Поділля») Європі не властивий. Спитайте будь-якого остарбайтера! Ваші зміни легше почути, ніж відчути. Успіхи носять разовий, несистемний характер, з претензією на гігантоманію – все с префіксом «най». Маєте величезні мурали, а тротуар біля майдану Незалежності – горбами, вірите, що Хмельницький – найзручніше місце України, одночасно споглядаючи вулиці, що захлинаються від щопершого дощу, скорочуєте години вчителям і кількість медпрацівників через недофінансування і, одночасно, міська влада розміщує комунальні кошти на депозитні рахунки. Яскраві зовнішні ефекти, з «несистемним» ефектом нагадують спроби школяра, який погані оцінки по базовим предметам намагається приховати успіхами в музиці, співах та фізкультурі».

Крашанка з Кіндерсюрпризу.

Попри те, що політичне перебування Олександра Симчишина в КУНі дозволило йому позачергово отримати ділянку в межах міста, перше справжнє висування «Неманайкращого» відбулось саме завдяки «зливу» цієї ж політичної сили в обмін на депутатський мандат та зарплату в партії ВО «Свобода».

Це вже не була «партія сиріт», яка вкидалась в виборчий процес всією масою і, «блаженних» розмірів, партійною касою. Іван Гончар та Олександр Мирний взяли фінансову опіку над обласною організацією ВО «Свобода» і це миттєво відчулось. Прихід грошей і безпосередня участь впливових людей відчутно посилили присутність «Свободи» в медійній площині. Відповідно зміцнились позиції партії і на вулиці. Завдяки можливості доставляти прихильників навіть з віддалених районів області, заходи ставали дедалі масовими. За кількістю прапорів ВО «Свобода» могла конкурувати навіть з провладними «регіоналами», і охочих носити свободівський прапор тоді було  хоч греблю гати. Вплив на вулицю та залучення новітніх симпатиків вийшли на новий рівень.

Зросли тиражі листівок, газет, буклетів, наліпок – вони стали кольоровими та більш доступними. З’явились персональні агітаційні плакати, календарі звичайні та настільні, прапорці на підставках і автомобільні, нові потужні гучномовці, банери з символікою, великі портрети вождів і кандидатів. Розповсюдження більшої кількості агітматеріалів потребувало зростання кількості агітаторів. Зростання мережі пропагандистів, у свою чергу, потребувала більше контролю і координації. Партійна номенклатура, в т. ч. і Симчишин, почала отримувати більш, ніж гідну зарплатню. У Віталія Діденко з’явилось нове пальто, у Ігоря Сабія – друге підборіддя.

Ігор Сабій виконав свою частину угоди і політичний дебют «Сема», під прапором ВО «Свобода», відбувся у Волочиському виборчому окрузі в боротьбі за мандат депутата хмельницької обласної ради. Треба віддати належне – слова свого він дотримувався дуже відповідально і гроші Гончара-Мирного використовував максимально-ефективно. До виборчого процесу на підтримку Симчишина він залучив і столичних ВІП-агітаторів і найкращих політичних функціонерів, агітаторів, піарників, медійників, мережевих адміністраторів області. Було створено навіть коаліційний штаб, який приїхав «благословити» Олег Тягнибок. “Моя присутність у Волочиську означає не що інше, як повну підтримку кандидата Олександра Симчишина, якого підтримала “Батьківщина” і  “Фронт змін”. Я особисто несу персональну відповідальність за цього кандидата”, – наголосив він. Якщо я правильно пам’ятаю, то безпосередньо Валерій Лєсков технічно очолював цей виборчий штаб.

Деякі ЗМІ беззастережно називали цей альянс націонал-патріотичних та націонал-демократичних сил найвпливовішим політичним об’єднанням Хмельницької області. Втім, попри таку всебічну «зіркову» підтримку місцеві мешканці скептично поставились до молодої політичної парості та обіцянок «небувалого світлого майбутнього». Їх скепсис кристалізувався в жартівливо-зневажливому слові «Кіндерсюрпиз», яким вони охрестили Олександра Симчишина, вимовляючи його на гаркавий манер.

Виборча кампанія була короткотерміновою, тому ідей було небагато. Спростувати «дефіцит мужності» та відірвати кандидата від «асоціацій з інфантилізмом» стало головною метою нашого інформаційного десанту на Водохрещі в околиці Волочиська зимою 2013 року. Потрійне занурення в ополонку повинно було символізувати мужність та релігійну і духовну близькість кандидата до тубільців. Додатково це б було добрим контраргументом КУНівцям, які знову розпочали публічні спекуляції навколо юдейського походження свого колишнього однодумця. Щоб збільшити кількість свідків з місцевих жителів та додати позитивного настрою – всіх охочих пригощали гарячими безалкогольними напоями та кулішом. Оскільки, паспорт округу свідчив, що переважна кількість християнських церков сповідують УПЦ МП, то дату пірнання, заради перемоги було призначено за московською традицією…

Свято Водохреща у Волочиську

Постановка була звичайною. Кандидат в патріотично-бадьорому тоні повів про глибокі духовно-традиційні коріння, які єднають його, Ісуса та жителів Волочиського району. На підставі цього, партія довірила йому змагатися за право представництва мешканців Волочищини в Хмельницькій обласній раді. На знак підтвердження серйозності своїх намірів обстоювати «до останнього» інтереси виборців він негайно зануриться в ополонку. Приблизно так все і було: підхід до камери, промова, обличчя, погруддя – крупним планом православний хрест на капроновій нитці, мікрофон відходить в сторону і «Сем» почав брати доленосний розгін. Подальші дії показали, що пік ентузіазму прийшовся на камеру та перші два кроки розгону. По мірі наближення до ополонки, швидкість нашого «героя» вщухала і, стрибаючи «щучкою», він боягузливо намагався обернутися в повітрі, і в воду вже входив ребрами, а не руками. На плівці було видно, що Олександр Симчишин робить це нещиро, що це не занурення в ім’я Віри та Спокути, а відчайдушний стрибок вимушеної необхідності. Втім, якщо «задоволених відвідувачів заходу» чи будь-кого ще можна було б перезаписати, то про повторний дубль «мужнього стрибку» не могло й бути мови. Вже під час монтажу сюжету було докладено максимальних зусиль, і глядачі не зміг роздивитися цього, на відміну від «місцевих». Маленьким Волочиськом миттєво розлетілася новина, про те що Олександр Симчишин пірнав в ополонку, яку вирубали біля берегу … для дітлахів…

Свято Водохреща у Волочиську

Після цієї події прізвисько «Кіндерсюрпиз», з характерним гаркавим акцентом, у мешканців Волочиського району почало асоціюватися виключно з Олександром Симчишиним, а ставлення до агітаційних матеріалів ВО «Свобода» було зверхньо-жартівливим ще доволі тривалий час. Невідомо, чи то вони не хотіли «туалетів-мільйонників», чи то їх не зворушили амбіції хлопчика-пролази, але у марафоні за мандат прийшов він навіть не другим. Не допомогли йому ні «зіркова команда», ні надпотужний політичний альянс регіонального штибу, ні столичні ВІП-агітатори, ні відмінно побудована . Не спрацювало навіть ремиґання кістками полеглих героїв УПА, засудження сталінізму та ікони Шухевича і Бандери. Люди не захотіли – і все. «Програш Олександра Симчишина, коштував 200-300 тисяч гривень (за курсом 8 грн./1 длр), не враховуючи низки супутніх витрат та самовідданої волонтерської праці партійного активу. Всі розуміли, що це доволі дорога політична прем’єра для молодої, особливо нічим не обдарованої, людини, і попри це, в своєму «вузькому колі» ми намагалися всіляко його підтримати та вберегти від істеричних спалахів. Йому було дуже важко, але ми не залишили його на самоті з програшом. Згодом всі, хто це робив, – пожалкували…»:- згадував Іван Гончар.

Симчишин, як і всі неврастенічні особи, дуже важко переживав програш, втім опіка, турбота та підтримка однопартійців помалу вивели Сашка Симчишина зі стану істерики та депресії. Завдяки однопартійцям його мрія стати депутатом Хмельницької обласної ради та очолити Хмельницький електро-механічний коледж знову набула крил. Про це не буде зайвим згадати на передодні подій, в наслідок яких наш діючий мер розпрощається з ВО «Свобода» та її нинішнім маленьким рейтингом.

Продовження буде…