“Дівчата просто неба і лікар”: хмельницькі волонтери плетуть сітки в центрі міста

Фото: Світлана Русіна

У самісінькому серці Хмельницького – поблизу кінотеатру ім. Тараса Шевченка – від весни щодня збирається спільнота об’єднаних однією метою жінок. Це – хмельницькі волонтери. Вони просто неба плетуть маскувальні сітки і маскувальні костюми. Більшість перехожих до роботи майстринь вже звикли й сприймають, наче вони тут були завжди. Я ж вирішилася познайомитися з майстринями ближче. І воно того вартувало. Ця історія не лише про сітки, а й про самовідданість, співчуття й любов до батьківщини.

Спочатку плели в медколеджі, потім – на вулиці

Дівчата працюють в тіні дерева біля фонтану. Просять мене показати журналістське посвідчення. Пояснюють: нещодавно до них підходив незнайомець з дивними питаннями про те, в які години з ними плетуть діти. Зрештою на перехожого звернули увагу правоохоронці. Відтоді волонтерки прискіпливіші до тих, хто розпитує про їхню діяльність.

Свою спільноту учасниці називають “Дівчата просто неба і лікар”. Лікар – єдиний чоловік, який також регулярно бере участь в плетінні сіток на вулиці. Це медик одного з відділень Хмельницької міської лікарні. Він приходить до кінотеатру у вільний від роботи час.

Представниці спільноти “Дівчата просто неба і лікар” під час роботи.
Авторка фото – Світлана Русіна

Спільнота збирається в середмісті від перших днів повномасштабної війни. Спочатку плели у холі базового медичного коледжу. За словами жінок, змушені були працювати у верхньому одязі – тоді приміщення зовсім не опалювалося. З потеплінням перебралися на вулицю, а матеріали тимчасово зберігають у міському будинку культури, який розташований теж поруч.

Бувало, працювали під світлом ліхтариків

З сітками і тканиною допомагають волонтери, часто зовсім незнайомі люди. Клаптики матеріалу приносять сюди мішками. Це відходи швейного виробництва. З цим у Хмельницькому проблеми немає. Одна команда нарізає, друга – плете сітку, а третя – прив’язує.

Плести приходять не лише місцеві мешканці, а й переселенці з Києва, Ірпеня, Харкова. Зараз сітку створює жінка з Лисичанська, яка втратила житло в рідному місті і тепер мешкає в будівлі однієї з хмельницьких шкіл. У команді люди різного віку й різних професій. До прикладу, Алла Ганзюк – кандидатка наук, доцентка Хмельницького національного університету. Зізнається, одного разу плела 9 годин підряд, після чого боліла спина і руки.

Завжди кажемо: ми боїмося холоду чи спеки, а нашим хлопцям як в окопах? Ми принаймні можемо прийти додому, прийняти душ, нормально поїсти. А вони не доїдають, не допивають. Інколи підходять сюди хлопці з протезом на ногах, обіймають і говорять, щоб наші руки не втомлювалися плести, бо вони зберегли їм життя і техніку. Тоді ми працюємо до останнього – при світлі ліхтарів. Бували такі дні, що за десять одинадцята вечора розбігалися перед комендантською годиною“, – розповідає Алла Ганзюк.

Представниця спільноти “Дівчата просто неба і лікар” Алла Ганзюк.
Авторка фото – Світлана Русіна

“Хочу допомогти кожному бійцю”

Інша волонтерка – Світлана. Спочатку жінка займалася плетінням сіток-основ. Тепер також обплітає сітки тканиною. Розповідає: у неї нема родини, а “дівчата просто неба…” за місяці спільної роботи стали для неї по-справжньому близькими людьми.

Шість років, як помер мій син. Тому я хочу кожній дитині допомогти. Буває, три, чотири, п’ять годин тут проводжу. Ми тут від часу не залежимо. Коли знаходиш матеріал, хочеш різати ще і ще. Одного разу в’язала, стоячи в коледжі. Охоронець приніс мені пляшку води. Пішла додому на початку дев’ятої вечора. Це для мене вже обов’язок. Я просто захищаю тих хлопців, які дають можливість нам виспатися спокійно. За кожного з них молюся, як за свою дитину. Мені 67 років, а там діти по 19-ть. Йду Алеєю Слави й хочеться ридати! (ред. – на вулиці Проскурівській у Хмельницькому розміщені куби з портретами загиблих під час Революції Гідності та російсько-української війни українцями)“, – ділиться Світлана.

Представниця спільноти “Дівчата просто неба і лікар” Світлана.
Авторка фото – Світлана Русіна

“Буде тобі враже так, як відьма скаже”

Вулиця, де працюють волонтерки – місце для нескінченних історій. Наприклад, одного разу одночасно, між собою спілкуючись, сітки плели 90-річна й 5-річна українки. Військові часто приносять “дівчатам просто неба” воду, печиво й інші смаколики – така їхня подяка. Трапляються інколи й неприємні випадки, але їх, запевняють волонтерки, все одно менше.

Ми склали сітку 14 на 6 метрів, вона була важка. Повз ішов молодий чоловік, і я попросила його занести цю сітку в будинок культури, бо ми вже були знесилені. Але він сказав: “Я не маю коли, бо і так відсидів сьогодні цілий день, а тут ви ще зі своїми сітками”. А позитивний випадок був, коли приїхав військовий капелан, який на Херсонщині служить. Він підійшов до нас і спитав: “Дівчата, що би ви зараз хотіли?”. А ми у спеку стояли під липами. І я кажу йому: “Та хоча би якийсь стаканчик водички, більше вже нічого”. Тоді він став наполягати щось принести нам іще. І я відповіла: “Купіть морозива”. Він почав рахувати, а я одразу уточнила – двадцять, бо в нас там ще ріжуть сітки, плетуть “кікімори”. Капелан придбав для всіх“, – згадує Алла Ганзюк.

Роботу майстринь помітили також представники IT-сфери й подарували волонтеркам колонку. Тепер, коли “дівчатам просто неба” стає сумно, вони вмикають музику. Кажуть, слухають завжди українські композиції. Цього дня, приміром, “Гей, соколе”. Але улюбленою піснею називають “Враже”.

Зазвичай всі разом наспівують:

“Сію тобі в очі, сію проти ночі

Буде тобі, враже, так, як відьма скаже

Скільки в святу землю впало зерен жита

Стільки разів буде тебе, враже, вбито

Скільки, враже, півень вночі кукуріка

Стільки днів у тебе доживати віка…”

“Дівчата просто неба…” працювати планують до перемоги. Про неї мріють найбільше.

З робочими руками у нас я би не сказала, що є велика проблема. Тут все ж центр міста, постійно хтось підходить. Ми переживаємо за осінь, бо не маємо приміщення“, – зізнається Алла Ганзюк.

У Хмельницькому наразі є багато осередків, де постійно створюють маскувальні засоби різного розміру та призначення. Це, зокрема, волонтерське об’єднання “Захист” (вул. Кам’янецька, 76) і Хмельницька обласна бібліотека для юнацтва (вул. Соборна 33/54). Волонтери запрошують хмельничан та мешканців області долучатися до доброї справи, яка допомагає зберігати життя нашим захисникам.

Авторка: Світлана Русіна

Вперше опубліковано на сайті ГО “Жіночий Антикорупційний Рух

Приєднуйтесь до нашого каналу у Viber та Telegram
Поділіться в соціальних мережах:

Популярне