УПЦ МП довгий час була та залишається найбільшою православною церквою в Україні. Попри це, лише 5% українців довіряють очільнику УПЦ МП митрополиту Онуфрію — ця кількість є вдесятеро меншою за довіру до очільника ПЦУ митрополита Епіфанія.

https://www.sapiens.com.ua/ua/publication-single-page?id=254

https://www.sapiens.com.ua/ua/publication-single-page?id=254

Такий низький рівень довіри до УПЦ МП спричинений ставленням представників цієї структури до російсько-української війни. Ще до початку повномасштабного вторгнення чимало священнослужителів цієї церкви мали неоднозначне ставлення до АТО та українських військовослужбовців. Зокрема, очільник УПЦ МП митрополит Онуфрій називав війну на Донбасі “громадянською”, митрополит Павло (колишній намісник Києво-Печерської лаври — ред.) розповідав, що Крим ніколи не був український, а митрополит Сімферопольський та Кримський Лазар після анексії Криму росією перейшов на бік окупантів. 

Після початку повномасштабного вторгнення кількість фактів співпраці священиків УПЦ МП з росією значно зросла. Яскравими прикладами цього є блокування митрополитом Лукою евакуаційної колони з окупованої частини Запорізької області, співпраця священика УПЦ МП Віктора Талька з росіянами під час окупації Бородянки на Київщині та багато інших. Своєрідною вишенькою на торті стало розслідування “Української правди”, яке довело, що очільник УПЦ МП митрополит Онуфрій має російське громадянство. 

Звідки взявся московський патріархат

Як відомо, хрещення Руси-України відбулося у 988 році. З’являється Київська митрополія у складі Константинопольського патріархату, адже саме візантійці охрестили Київську Русь. 

Київська держава була однією з найбільших свого часу, до її складу входили і землі сучасної росії. Після початку періоду роздробленості Руси-України Київ втратив свій вплив на інші князівства, в результаті чого північні князівства почали нападати на це місто аби заволодіти ним, так як воно залишалося потужним економічним та культурним центром. Так, у 1169 році суздальський князь Андрій Боголюбський напав на Київ та пограбував його. Внаслідок монгольської навали у 1240 році київський митрополит загинув, внаслідок чого вся Київська митрополія поступово занепадає. Уже наступний Київський митрополит переніс свою резиденцію до Владимира-на-Клязьмі, а згодом — до Москви. Там було засновано московську митрополію, яка довгий час залишатиметься невизнаною. Після цього формується нова українська православна митрополія за сприяння Константинопольського патріарха — цього разу у Галицько-Волинському князівстві, яке стало спадкоємцем Руси-України.

Відтоді Московська та Київська митрополії розвиваються окремо одна від одної. У той час, поки московське князівство активно розросталося, українські землі перебували під владою інших держав. Відповідно, московська церква прагнула захопити українську, однак не могла цього зробити, так як її ніхто не визнавав. Все змінюється 1589 року, коли Константинопольський патріарх приїхав з візитом до Москви, а московити закрили його на домашній арешт та вимагали надати московські церкві право на патріархію. Цієї мети було досягнуто.

Київська митрополія, тим часом, лише слабшала. Після утворення греко-католицької церкви у 1596 році православ’я у Речі Посполитій (саме до цієї держави належали тодішні українські землі — ред.) стало поза законом. Однак у 1632 році митрополит Петро Могила зміг це виправити, домігшись визнання православної церкви та її легалізації. 

Переломним моментом стає 1654 року, коли під національно-визвольної війни Богдан Хмельницький уклав союзницький договір з московським царством. По завершенню війни московити почали наступ не лише на українські землі, а й на українську церкву. У 1686 році москва, фактично, “купила” у Константинопольського патріарха можливість висвячувати київського митрополита, що означало перепідпорядкування української церкви московській. Після цього українська церква була поневолена російською православною церквою (РПЦ — ред.). У 1921 році українці намагалися відновити власну церкву, створивши Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ — ред.), однак її канонічного визнання не вдалося досягнути. Згодом, її ліквідували більшовики. Але РПЦ в Україні нікуди не поділася, і саме вона може вважатися предком майбутніх Українських православних церков Київського та Московського патріархатів. 

Наступне церковне відродження відбулося вже в роки “перебудови”. У 1989 році була відновлена діяльність УАПЦ. Тим часом в УПЦ МП звертається до московського патріарха Алексія ІІ з проханням надати їй автокефалію. Митрополит УПЦ МП Філарет отримує грамоту про самостійність у своєму управлінні. Згодом Філарета усувають від усіх справ, в результаті чого він та частина проукраїнських архієреїв об’єднується з УАПЦ та створює Українську православну церкву Київського патріархату, членів якої представники УПЦ МП та РПЦ називатимуть “разкольніками”, а патріарху Філарету, який очолив УПЦ КП, оголосилу анафему (церковне прокляття та відлучення від церкви — ред.)

У жовтні 2018 року Константинопольський патріарх Варфоломій відновлює діяльність Київської митрополії у складі  Константинопольського патріархату, а уже в січні 2019 року надає їй Томос про автокефалію. Так була створена Православна церква України, яку очолив митрополит Епіфаній. Тоді ж Варфоломій визнав недійсним рішення Константинопольского патріарха Діонісія IV у 1686 році про право висвячувати київського митрополита московським патріархом. УПЦ МП, до слова, Томос не визнає. 

Станом на лютий 2019 року УПЦ МП нараховувала понад 11 100 парафій, а станом на грудень 2022 року — 12 148. У той же час кількість церковних громад ПЦУ на чолі з митрополитом Епіфанієм становить понад 8 тисяч. Однак, попри таку кількісну перевагу, згідно з опитуванням Info Sapiens 41% українців відносять себе саме до ПЦУ, а до УПЦ МП — 4%. 

УПЦ — МП?

До повномасштабної війни та після її початку УПЦ МП позиціонувала себе як незалежна та єдина канонічна церква, тим самим обдурюючи величезну частину українського суспільства, яке було та залишається прихожанами цієї церкви. УПЦ МП протягом усього свого існування зберігало залежність від російської православної церкви. 

УПЦ МП у своїй діяльності керується грамотою патріарха московського та всієї русі Алексія ІІ від 1990 року, яка була надана митрополиту Філарету, яка свідчила про самостійність в управлінні, що представники УПЦ МП підносили як незалежність. Однак, залежність від РПЦ зберігалася. Про це свідчить релігієзнавча експертиза Державної служби етнополітики та свободи слова. Вона встановила, що залежність УПЦ МП від РПЦ випливає з тих фактів, що рішення Синоду РПЦ є обов’язковими для УПЦ, вищим церковним судом для УПЦ є помісний чи архієрейський Синод РПЦ, а вище духовенство УПЦ має брати участь у діяльності найвищих церковних органів РПЦ. 

Однак 27 травня 2022 року УПЦ МП, зібравши Собор, зробила спробу відділитися від російської православної церкви. Собор засудив війну та висловив незгоду з патріархом Кирилом щодо його ставлення до війни росії з Україною. Також “собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви”. 

На думку релігієзнавця Андрія Смирнова, така постанова була правильним кроком на шляху відділення УПЦ від РПЦ. 

Андрій Смирнов – https://www.facebook.com/profile.php?id=825148145

“УПЦ показала, що хоче відмежуватися від московського патріархату, але до кінця цей шлях не пройшла. Тобто на Феофаніївському Соборі вона задекларувала мету – стати незалежною від РПЦ, але відповідних кроків не було здійснено. Тому що просто прибрати зі статуту про управління будь-які згадки про Москву —  недостатньо. Тим паче, що ця постанова ґрунтується на грамоті патріарха Алексія ІІ від 1990 року, що навпаки свідчить про залежність УПЦ від РПЦ” — каже Андрій Смирнов.

Експерт також наголошує на тому, що залежність УПЦ від РПЦ полягає і в тому факті, що митрополит Онуфрій досі залишається членом Синоду РПЦ. Після початку повномасштабного вторгнення очільник УПЦ МП не бере участі у роботі Синоду. Однак не брати участь та вийти зі складу Синоду — зовсім різні речі. 

“Процедура відділення УПЦ від РПЦ не доведена до кінця, бо митрополит Онуфрій не розіслав мирні грамоти про те, що він вийшов зі складу Синоду РПЦ чи повністю розірвав із нею зв’язки, чи про те, що церква стала автокефальною. Він не хоче виходити зі складу РПЦ, бо добре розуміє наслідки. Якщо Онуфрій такі грамоти розсилатиме, то це буде ознакою його відокремлення від РПЦ. За це він буде покараний так само, як був покараний владика Філарет у 1997 році — накладанням анафеми (відлучення від церкви — ред.)” — доповнює релігієзнавець. 

Іншою ознакою залежності УПЦ від РПЦ є той факт, що очільник УПЦ повинен отримати благословення від патріарха московського та всієї русі — тобто київський митрополит затверджується у москві. І сам митрополит Онуфрій отримував це благословення від патріарха Кирила у формі спеціальної грамоти. Але тепер ця згадка про отримання благословення від московського патріарха зі статуту УПЦ МП була прибрана. 

Не все так однозначно?

Після стількох фактів роботи на ворога з боку багатьох представників УПЦ МП, упередженість серед населення до неї справедливо зростає. Члени цієї церкви часто називають це релігійним переслідуванням та утисками, а представники європейських країн, що є партнерами нашої держави, просто не розуміють, що відбувається, адже бачать лише показову імітацію жертви. “Жертвою” у цьому випадку виступає УПЦ МП.

Таку показову імітацію жертви намісник Свято-Миколаївського Жидичинського монастиря архімандрит Константин називає маніпуляцією. Він каже, що представники УПЦ МП свідомо роблять таку картинку. 

архімандрит Константин – https://www.facebook.com/iolaym

“Для прикладу можна взяти ситуацію із поверненням Києво-Печерської лаври. Тоді під час мітингів з вимогою вигнати російську церкву з лаври був такий момент, що там підвезли музику, і люди почали танцювати, а одна набожна жіночка стала на коліна молитися. І мене цей момент як священника дуже обурив. А потім виявилося, що це людина, яка ще у 2019 році у одному із інтерв’ю підтримувала росію, а зараз робила ці всі речі просто для гарної картинки. Це свідома картинка того, щоб показати власну “набожність” і те, що поряд є якісь неадеквати” — доповнює свою думку архімандрит Константин. 

З огляду на це все, цілком природною реакцією держави була б заборона діяльності УПЦ МП. Однак тут існує нюанс. Релігієзнавець Андрій Смирнов пояснює, що Українська православна церква Московського патріархату як релігійне об’єднання не має статусу юридичної особи, а тому її заборонити неможливо. УПЦ МП — це сукупність парафій і монастирів, тому, щоб заборонити діяльність філії РПЦ в Україні, потрібно забороняти діяльність усіх парафій, що у свою чергу повинно відбуватися на локальних рівнях. Однак експерт наголошує на тому, що за рішенням суду можна припинити діяльність Київської митрополії, як керівного центру УПЦ МП. 

Відповідно, після припинення діяльності філії РПЦ в Україні, постане питання про те, яка доля спіткає рядових священиків. Чи можливе об’єднання цих священиків із Православною церквою України?

Архімандрит Константин називає об’єднання УПЦ МП з ПЦУ невідворотним, однак наголошує, що тут діяти треба у демократичний спосіб та не судити по окремих зрадниках України все духовенство УПЦ МП.

У цій церкві є люди, які мають інші погляди. В УПЦ МП є воїни, які боронять нашу країну, в УПЦ МП є волонтери, які допомагають ЗСУ. Те, наскільки сильно вони обдурені і як вони стали предметом для маніпуляцій, — це вже інше питання. Але те, що вони такі самі українці і такі самі православні, говорить нам про те, що завтра УПЦ МП зникне, а священники залишаться, і нам треба буде об’єднуватися, разом жити, розбудовувати нашу країну і нашу церкву” — розповідає священик.

На думку релігієзнавця Андрія Смирнова процес об’єднання УПЦ МП із ПЦУ міг би пришвидшити перехід під владу митрополита Епіфанія “оптом” — тобто, не окремими парафіями, а цілими єпархіями.

“Якби єпископи УПЦ вели б діалог про те, що вони хочуть об’єднатися з ПЦУ, то десь 90%  духовенства УПЦ точно погодилися б на таку пропозицію. Але керівництво УПЦ МП не ініціює та не підтримує таку ідею, тому чимало звичайних священників є заручниками цієї ситуації. Там є велика проукраїнська частина духовенства, яка готова об’єднатися з ПЦУ, якщо на це піде єпископат, але він (єпископат — ред.) не робить цього”  — доповнює Андрій Смирнов. 

УПЦ МП протягом всієї Української незалежності була одним із головних факторів дестабілізації всього суспільно-політичного життя у нашій державі, і тому зараз потрібно докласти максимум зусиль, аби у законний спосіб зупинити діяльність філії РПЦ в Україні, притягнути до відповідальності усіх представників УПЦ МП, які є винними у колабораціонізмі, та проводити нормальну інформаційну політику як усередині нашої держави, так і за її межами, щоб світ знав про справжню суть релігійної проблеми в Україні. 

Таїсія Савош (студентка 3 курсу журналістики Національного університету “Острозька академія”)