Наприкінці серпня ГО Інформаційно-аналітичний центр “Акцент” проводив дослідження електоральних вподобань мешканців міста Хмельницький. Зокрема, аналізували електоральну активність за віковою ознакою, політичну прихильність та персональний рейтинг місцевих політиків, які претендують на посаду міського голови. В усіх мікрорайонах міста працювало 10 груп, у кожній по 3 особи.

За віковою ознакою, найбільшу соціальну активність виявили чоловіки і жінки віком від 35 до 55 років – 47%. Друге місце зайняла категорія 55 років і вище – 32%. Найменш активною виявилась молодь – 21%. Докладніше в інтерв’ю з керівником проекту Максимом Моргуном.

Кор: Зазвичай, після оголошення результатів перегонів соціологічні дослідження не проводять, адже волевиявлення вважається найрезультативнішим дослідженням громадської думки. В чому сенс Вашого соцопитування?

Максим Моргун: Результат попередніх перегонів не є догмою для наступних виборів. Вибори є лише фіксацією стану руху електорального поля. Останні президентські і парламентські елекції довели, що в бурхливі часи на довгострокові політичні тренди сподіватись не варто. «Хайп», як виборча технологія, принципово змінила ставлення людей до політичних процесів. Швидкий темп виборчих кампаній, інтенсивний інформаційний тиск та нетривалість програмних засад нинішніх політсил  змушують громадян швидше реагувати на зміну чи обрання політичних орієнтирів.

Кор: Себто відбувається певна корекція, в процесі якої народжуються нові тренди у виборчих вподобаннях. Згідно з Вашим дослідам, за кого б голосували хмельничани на місцевих виборах?

Максим Моргун: Зміну електоральних вподобань, зазвичай, визначають два стимули: бажання від’єднатись від всього неактуального і непродуктивного, та намагання приєднатись до масового і  сильного політичного представництва. Опитування 1512 респондентів дало доволі чітке уявлення, як, в політичному сенсі, працює інстинкт самозбереження у хмельничан.

За партійною ознакою, найбільше вподобаннь, отримала політична сила “Слуга народу” 1101 голос – 72,8%. За «Голос» віддали свої вподобання 9,4% респондентів, себто 142 особи. “Батьківщина” набрала 7,2% – 109 опитаних, «За Життя» 65 респондентів – 4,3%, Європейська Солідарність – 48 осіб – 3,2%. Виключно самовисуванцям довіряє 3,1% – 46 громадян.

Кор: І яким чином відкорегувалось електоральне поле в Хмельницькому?

Максим Моргун: Якщо порівняти з результатами перегонів по Хмельниччині, то під «об’єднавчий ефект» потрапило лише дві політсили. “Слуга народу” маючи близько 46% вподобань – майже подвоївся – добрав близько половини наявного – 26 %, “Голос” стартуючи з 6,3 % за нашими даними, теж підтягнувся на третину – понад 3 %. Зовсім інакший ефект здобули колишні фаворити політичної арени. Довіра до “Батьківщини” впала з 9,4% до 7,2% – майже на чверть. «За Життя» з 6,01% до 4,3% – майже на третину. «Європейська Солідарність» з 8,5% до 3,2%. Найкритичніше просів рейтинг ВО «Свобода»: з 5,7% до 1,6%. Інші непарламентські аутсайдери майже нічого не втратили: “Громадянська позиція” – 12 осіб, – 0,8%. Партія Шарія – 5 голосів, Аграрії – 5, Самопоміч – 3 голоси та ін.

Не менш цікаво все відбувалось і з персональними вподобаннями. Діючий мер має 49% довіри опитаних – 741 голос. Наступний щабель зайняв Іван Гончар отримав 26% вподобань – 394 голоса, навіть попри те, що облишив політичну діяльність. Нікому з пропонованих політиків не довіряють, і воліють іншого кандидата 347 осіб – 23% опитаних. Інші «праймеріз» не набрали навіть і по 10 голосів. На чотирьох вони поділили всього 32 прихильників. Це об’єктивний процес, коли люди не бажають в майбутньому, підтримувати тих, хто не виправдав їхні очікування і сподівання.

Кор: У мене склалось враження, що рейтинг діючого мера дещо зменшено, а кількість вподобань його опонента – дещо завеликий, адже ще в довиборчий період певні соцзаміри малювали Олександру Симчишину близько 80%. Нинішні показники менші майже вдвічі.

Максим Моргун: Програш кандидата, якого особисто підтримував керманич міста та його адмінресурс, істотно підірвав довіру до політичних перспектив діючого мера, як з боку рядових прихильників, так і потенційних партнерів.

Навіть, якщо взяти за реальність тих 80%, намальованих півроку чи рік назад, то останні вибори довели, що нині успіхам «молодого мера-свободівця» довіряє майже на 50% менше. А це також вже доволі визначена тенденція. Вважаю, що результати нашого опитування  більш правдиві і актуальні. Ті 49% відсотків довіри до нинішнього міського голови, що ми нарахували, – це сьогоденна реальність. Жодним чином не може бути 80% рейтинг у мера, якщо майже третина населення міста взагалі не розуміє, що «мер-свободівець» робить на цій посаді і ще понад  20% органічно не сприймають нікого із пропонованих кандидатур, в тому числі і Олександра Симчишина. Тобто більше половини – ну ніяк.

До того ж, на останніх перегонах намагання видати результати спільної праці всієї громади Хмельницького за власні досягнення, наштовхнулися, якщо не на відкритий спротив, то принаймні мовчазний. Більшість депутатів Хмельницької міськради, особливо ті, хто дійсно працював на своїх округах, фактично, саботували заклик мера «конвертувати» свій труд в авторитет Віталія Діденко.  У результаті – «команда Симчишина», маючи на руках найдорожчу медійну агітаційну кампанію, слухняний адмінресурс та розгалужену мережу прихильників, програла перегони команді, яка, фактично не мала власної організаційної структури. Якщо з думкою про «команду Симчишина» поки ще уживається 49% містян, то законотворчу діяльність їй не довірили – реально. Фактично виборець не вірить у реальну спроможність ВО «Свободи» створювати адекватну законодавчу реальність.

Я не вірю, що наші волонтери могли схибити, адже до анкетування ми підійшли дуже вибагливо. Опитувачів добирали з різних джерел, за ознакою безпартійності і політичної неупередженості, та уважно слідкували за дотриманням маршруту. Всі групи вчасно пройшли контрольні точки, тому ми відкидаємо можливість самостійного заповнення анкет учасниками опитування через брак часу.

Кор: Припустимо, що програш «команди Симчишина» на парламентських перегонах істотно знизив політичні перспективи діючого мера, але як зрозуміти 26 % у Івана Гончара?

Максим Моргун: Навіть якщо уявити, що тих «міфічних» 80% колись «існувало в природі», – то це був не особистий рейтинг Олександра Симчишина, а його сукупний рейтинг із «Свободою» та іншими політичними і громадськими «співакціонерами», до складу яких на момент проведення того опитування, мабуть, належав і Іван Гончар. Свого часу, в іміджеву кампанію ВО «Свобода» було вкладено чимало коштів, і ті 49% відсотків, що нами було зафіксовано, – це інерційний залишок від  колись потужного міфу про «мера, який щось робить». Внутрішньопартійний конфлікт у ВО «Свобода», внаслідок якого переміг Олександр Симчишин, а Мирний і Гончар залишили лави політсили, скінчився для свободівців Хмельниччини повним фіаско. Націоналісти набрали лише близько 2% – майже вдвічі менше ніж «Опозиційна платформа – За життя»! Команда розвалилась, і кожний пішов «в люди» з тим, що мав.

Кор: На момент мерських перегонів Іван Гончар мав істотний вплив на хмельницьких свободівців, і багато хто вважає, що його внесок в ту кампанію був питомо вагомим, втім чи настільки? Гіпотетично 12-13% більше схоже на те, що реально могли йому дати однодумці, які залишили «Свободу» разом з ним, але 26%?

Максим Моргун: Більшість голосів за Івана Гончара потрапили з локацій «Центральний овочевий ринок», «Готель Поділля», «ТЦ Ріко», «Заготзерно» та поблизу «Оптового ринку Дубове». Не знаю, чи варто це пов’язувати з розгалуженістю торгівельної мережі, власником якої він є, але біля дубівського ринку та біля готелю «Поділля» різниця між ним і діючим мером була навіть менше 10 голосів.

Можливоо, Іван Гончар користувався певним авторитетом в партії, має друзів та однодумців, колег та підлеглих, партнерів, здатних його підтримати, але це суто технічні моменти. З точки зору політичної логіки цю цифру визначило «вчасне прощання» з ВО «Свобода», відмова від депутатського мандату за їх партійними списками, продовження соціально-активного життя навіть поза політикою. Він спромігся не потрапити в «незручне становище» та не втратити прибічників на останніх виборах. Біг-борди, матеріали в ЗМІ про особистий позитивний досвід в житті і підприємництві, відсутність антирейтингу – все це сукупно може бути підставою для такого показника. Звісно, ми не можемо знати, який з чинників, що сформували таку цифру, головний: чи то патронат над футзальними командами, політичні симпатики, свободівці, незадоволені діями Симчишина, комерційні партнери чи об’єкти меценатства.

Кор: Згідно опитування, 23% опитаних взагалі не підтримали нікого з запропонованих Вами кандидатів. Хто ці люди?

Максим Моргун: Цим людям за 35 років, третина з яких (115 осіб) не підтримує жодної кандидатури, інші – впевнені прихильники «Слуги народу». Якщо мовою цифр – то з 1101 прихильника команди Володимира Зеленського лише 233 очікують на «нові обличчя», тобто, всього 21% від усіх симпатиків цієї політсили. Так би мовити: стале розчарування і великі сподівання – в одному флаконі.

Кор: Цікаво, а як виглядає «політичний портрет» лідерів Вашого опитування?

Максим Моргун: В структурі політичних вподобань діючого мера, прихильники «Слуги народу», складають майже 51%, тобто 34% від всіх опитаних прибічників партії Володимира Зеленського. Прихильники «Батьківщини» віддали  91% своїх вподобань, а прибічники «Голосу», «Європейської солідарності», «Опозиційної платформи – За життя» на 100% підтримали Олександра Симчишина.

Структура електоральної підтримки Івана Гончара більш монолітна. За нього проголосувало близько 35% прихильників «Слуги народу» що становить 91% його прихильників і лише 14 прибічників непарламентських партій.

Кор: Отже, чи можна сказати, що діючий мер зможе вдруге виграти перегони за крісло Хмельницького міського голови?

Максим Моргун: Пів року назад, я би ствердно відповів на це питання, однак, сьогодні, я такої впевненості не маю. Програш «команди Симчишина» на позачергових виборах до Верховної Ради – це фактичне визнання того, що більше половини хмельничан критично оцінюють її здатність ефективно впливати на місто, де до останнього часу вони відчували себе одноосібними господарями. Зважаючи на те, що партія «Слуга Народу» ще не визначилася з кандидатом, сказати однозначно, що Олександр Симчишин вдруге виграє мерське крісло – не можу. Причому йдеться навіть про те, що мер має піти геть разом з політсилою, яка його створила (тренд ВО «Свобода» стрімко йде до низу). Більш того маю доволі ґрунтовну підозру, що за умов місцевих виборів цієї осені – перемоги йому не здобути, навіть якщо головна боротьба вподобань розгорнулась би навколо цих двох кандидатів.

Кор: Тобто, розуміючи, що Олександр Симчишин, наймолодший мер-свободівець, жодним чином не може висуватись від «Слуги народу», то Іван Гончар може перемогти лише за умов вступу в команду «Зе». Чи реально йому отримати таку пропозицію?

Максим Моргун: Така думка цілком має право на існування. За інсайдерською інформацією, нині регіональне керівництво партії «Слуга народу» розглядає дві кандидатури на висування фактично з нульовим рейтингом, і рішення досі не прийняте. Звісно, я не знаю всіх чинників, які впливають на вибір «праймеріз», однак, спираючись на результати опитування та майже двадцятирічний досвід роботи у політичних утвореннях, дійшов до думки, що вірогідність такої пропозиції – існує.

За нашими показниками, за Гончара і Симчишина проголосувало приблизно однакова кількість прихильників Володимира Зеленського. Під час перегонів, кожен з них повстане перед вибором: підтримати кандидата від улюбленої політсили чи діючого мера, як основного конкурента. Якщо припустити, що всі прихильники Володимира Зеленського нададуть перевагу не партії, а особистостям (Гончару і Симчишину), то в сухому залишку залишиться лише третина прибічників команди «Зе», яка підтримає будь-якого висуванця.

У випадку, якщо праймеріз буде людина стороння нашому опитуванню, то 31% вподобань – це максимум, якого буде не достатньо, аби перемогти висуванця від «Свободи». За умов наявності у кандидата млявості, недосвідченості, непублічності, певного «антирейтингу» – то і того менше. Слід пам’ятати, що свободівці, на відміну від «Слуги народу», мають розгалужену мережу перевірених агітаторів, адмінресурс, «пригодовані» ЗМІ та можливість використання міських бюджетних коштів на власні потреби. Висновки з останніх виборів друзі Симчишина безперечно зробили і тому сподіватись на легку боротьбу було б дещо наївно. Хмельницький – це 25% – 28% всіх голосуючих громадян області, себто стратегічно важливий населений пункт. Ставка на аутсайдера, з боку команди «Зе» може спричинити програш мерської кампанії – а це відповідальність та звуження політичних перспектив партії на регіональному рівні. Тобто, щоб здобути перемогу на місцевих виборах партії Володимира Зеленського необхідно не допустити «відтік голосів», суттєво підсилитись кадрами та організаційно. Таким чином, якщо розгляд кандидатур буде відбуватись саме в такому руслі, то Іван Гончар матиме шанс і на «пропозицію» від «партії президента» і на здобуття посади міського голови.

Кор: А що буде, якщо Олександр Симчишин зробить неможливе і виграє вибори?

Максим Моргун: Прогнози – річ невдячна, але певні ознаки майбутнього можна розгледіти і нині. Досвід підказує, що це буде мер без власної фракції в міськраді та ефективного «київського лоббі». В наслідок цього він постійно буде приречений на маніпуляції з боку чиновників, на яких триматиметься його влада та «незручні для городян» компроміси з «власниками фракцій міськради», аби уникнути  протистоянь під час «потрібних» голосувань. Змушений жити і працювати в недружньому середовищі, він не довго втримається: або піде сам, або стане жертвою імпічменту. З точки зору користі для городян та перспектив – перемога Симчишина стане гальмом для розвитку міста, адже час і енергія, які йому доведеться витрачати на постійне балансування ситуації могла би бути витрачена більш раціонально і корисно для хмельничан.

Розмовляв Орест Бондар