Розвиток економічних відносин з рф,  поступова федералізація України, невизнання росії країною-агресором та громадський конфлікт, а не війна, – це риторика Юрія Бойко з 2014 року. Постійне схвалення політики владіміра путіна, особливий статус Донбасу, бізнес на війні та саботаж обміну полонених, кумівство з президентом країни-агресора, розбудова медіа імперії та просування проросійських наративів – це далеко не весь перелік антиукраїнських дій Віктора Медведчука. І врешті заклик Іллі Киви вдарити ядерною зброєю по Львову. Всі ці заяви та дії пов’язані не з якимись випадковими людьми, а з народними депутатами України. Люди, які приймали закони, презентували країну закордоном і впливали на її вектор розвитку, роками створювали тут  філіал рф в Україні, що, найвірогідніше, певним чином і вплинуло на путіна в момент повномасштабного вторгнення в Україну. “Партія регіонів”, “Опозиційний блок”, “Опозиційна платформа – за життя” – змінювались назви, але ніяк не змінювалась суть. “Філіальчики” створювались і в регіонах. І Хмельниччина не стала винятком. У місцеві ради тут зайшли 24 депутати. Спробуймо розібратись, що змінилось від початку вторгнення на місцях і чи існують досі фракції проросійських партій.

Заборонити не можна лишити

У березні Рада національної безпеки і оборони України  призупинила діяльність проросійських партій. До цього списку потрапило 11 політсил. Крім парламентської “ОПЗЖ” (Опозиційна платформа – за життя), є ще “Партія Шарія”, “Наші”, “Опозиційна платформа”, “Ліва опозиція”, “Союз лівих сил”, “Держава”,  “Прогресивна соціалістична партія України”, “Соціалістична партія України”, партія “Соціалісти”, “Блок Володимира Сальдо”. Процедура, яку застосувала РНБО щодо цих політсил, по суті була новою і для України, і для українського законодавства, оскільки, за словами фахівців, чітке підґрунтя досі відсутнє.

А вже у травні Президент України підписав закон, який в ЗМІ охрестили “забороною проросійських партій”. Майже одночасно у Верховній Раді саморозпустилася фракція “ОПЗЖ”. Депутати стали позафракційними і зберегли свої мандати, а токсичну назву замінили на “Платформа за життя і мир”. Це вже стало підставою для мемів. Попри увесь цей інформаційний супровід, підписаний закон нічого не забороняв, він лише розширив перелік підстав для заборони через суд. З відповідними позовами вже звернулось Міністерство юстиції і навіть вже є перші ухвали про забезпечення цих позовів. І перші судові рішення стосовно заборони політичної партій “Опозиційний блок”, “Соціалісти” і “Справедливості та розвитку”, “Наші”, “Блок Володимира Сальдо” і “Держава”. І на жаль, навіть попри історичність цього моменту, до виконання та легітимності в експертів є запитання.

Перший судовий процес був закритий, ані журналістів, ані громадськість на нього не допустили. Представників політичної сили не було, а в судовому документі немає згадок про те, чим мотивують заборону, каже провідний аналітик Руху Чесно Ігор Фещенко.

“Фактично в такому експрес режимі було прийнято це рішення, але найдивніше, бо з одного боку очищення української політики – це добра справа, але з другого боку  – ми досі не розуміємо, а за що саме заборонили “Опозиційний блок”, тобто які саме претензії були до самої політичної партії, її керівництва чи її членів. Ймовірно, це стане відомо, коли опублікують повний текст судового рішення,” – зазначає Ігор Фещенко.

Якщо з парламентськими силами все більш-менш зрозуміло, то доля регіональних осередків та депутатів місцевих рад досі невизначена. І поки уряд розробляє механізм, на місцях депутати вже почали наслідувати парламентських колег по партії. Ми дослідили, яка ситуація у Хмельницькій області.

Колаж мемів

Професійні депутати – від “Батьківщини” до “ОПЗЖ”

На Хмельниччині до місцевих рад обрано 1666 депутів, з них 24 – пройшли за виборчими списками політичної партії “Опозиційна платформа – за життя”.  Шість ОПЗЖшників до районних рад, одинадцять – до міських, два – до селищних і п’ять – до сільських.

Частина цих обранців мають політичний досвід і навіть вже були депутатами, щоправда, від інших політичних сил. Мова йде не лише про сумнозвісну “Партію регіонів” та її сателіти, а й про опозиційні до неї ВО “Батьківщина”, “Європейська Солідарність”, “Радикальна партія Олега Ляшка”, і більш молоді “Аграрну партія” та “Українську стратегію Володимира Гройсмана”.

Чому на останні місцеві вибори депутати змінили партії і йшли від “ОПЗЖ”, обранці відповідають неохоче. Однак зізнаються, вибір робили не через прихильність до програми “Опозиціної платформи – за життя”. Все звелось до простої математики та відсутності контролю зі столиці.

“Ми просто порахували, що від цієї політсили ми пройдемо, але ніхто з нас не вступав у партію”, – каже депутат Кам’янець-Подільської районної ради Павло Довгопол. 

“Ми шукали партію, де нам не будуть нав’язувати згори, що робити, де немає жорсткої партійної дисципліни”, – зазначає депутатка Шепетівської міської ради Галина Веселкова. 

Цікаво, що ці депутати є або великими підприємцями, або ж керівниками різноманітних установ. Таких прийнято називати “господарниками”, і, за великим рахунком, вони з таким же успіхом могли йти в місцеві ради від будь-якої з політсил.  Водночас політичні оглядачі наголошують, що особиста мотивація під час вибору політичної партії не має значення, важливо те, що своїми діями ці люди сприяли популяризації проросійських політичних сил.

“Вони пішли за якимись своїми міркуваннями в цю партію і по суті грали на те, щоб ця політична партія здобула політичну вагу і люди, які від цієї партії озвучували проросійські ідеї, також здобували політичну вагу”, – зазначає хмельницький політичний оглядач та блогер Андрій Попик. 

Шепетівка: розпустили фракцію та засудили війну

У Шепетівському районі (відповідно до нового адміністративного поділу) від ОПЗЖ одразу 11 депутатів рад різних рівнів. Найбільшу фракцію у чотири депутати “ОПЗЖ” зібрали у Шепетівській міській раді, ще троє – у Шепетівській районній раді.

До фракції в районній раді входили освітянин Тарас Станіслав, адвокатеса Юлія Горлюк, підприємець Геннадій Цимбал. У міську – підприємиця Галина Веселкова, освітянин Олександр Курганський, чиновник Анатолій Липкань, і тимчасово безробітний Олександр Піголь. Усі вони мали стосунок до місцевого політичного життя вже давно і навіть дехто був депутатом у попередніх скликаннях. Представляли політичні сили, які декларують проукраїнську позицію: “Радикальна партія Олега Ляшка”, “Аграрна партія”, ВО “Батьківщина”, політична партія “Європейська солідарність”, “Народна партія”, а також “Громадянська позиція Анатолія Гриценка”. У 2020 році усі вони балатувались від “ОПЗЖ”.

Свою офіційну позицію дві фракції оприлюднили 27 квітня на 63 день війни. У заяві вони публічно засудили війну та тих представників політичної сили, чиї дії призвели до повномасштабного вторгнення. А ще вони не підтримали перейменування партії ОПЗЖ на “Платформа за життя і мир”.

“Ми розпустили фракцію і залишились працювати, як позафракційні депутати. Утворювати депутатську групу не плануємо. Ми засудили це перейменування і утворення інших груп. А зараз самі перейменуємось, як люди на це відреагують?” – коментує Галина Веселкова, яка очолювала фракцію “ОПЗЖ” в Шепетівській міській раді. 

Скріншот із відео офіційної заяви

Затягування із оприлюдненням офіційної позиції депутатка пояснює юридичними тонкощами.

“Ми всі переймались, щоб у нас не забрали депутатські мандати. Тому так довго вивчали всі юридичні нюанси. І про розпуск фракції оголосили офіційно і навіть оприлюднили цю заяву на телебаченні”, – пояснює Галина Веселкова. 

За словами депутатки, жодних роз’яснень, рекомендацій чи будь-чого від центрального офісу “ОПЗЖ” вони на місцях не отримували. Наголошує, в цій політичній силі не було жорсткої партійної дисципліни, діяли за принципом – за свої рішення відповідальність вони несли перед своїми виборцями.

Присягали громаді, а не партії

Ще на півночі області депутати від ОПЗЖ є у двух міських радах: Полонській та Ізяславській. Так, це підприємець Ігор Дженджера та керівник КУ “Центр надання соціальних послуг” Олег Ткаченко. Офіційної інформації про вихід з партії, засудження війни чи дій окремих членів забороненої політсили немає. Загалом жодної інформації і про офіційну позицію депутатів у засобах масової інформації про долю фракції немає. Одна з причин – депутат Ігор Дженджера на фронті.

“Я на фронті зараз, на передовій! А ви мені дзвоните і контролюєте “ОПЗЖ”?” – не стримує емоцій депутат Ігор Дженджера. 

У Полонській міській раді за списком “ОПЗЖ” пройшли чиновник (у минулому заступник голови Полонської райдержадмінстрації, нині керівник місцевої служби у справах дітей) Олександр Вощатинський та начальник Полонської міської рятувально-водолазної служби на воді  Володимир Ржегак. Обидва вже були депутатами у попередніх скликаннях від ВО “Батьківщина” та “Партія регіонів” відповідно. Володимир Ржегак запевняє, свою заяву подали голові і оприлюднили ще у квітні.

“Зараз сесії закриті, нікого не пускають, ні телебачення, ні журналістів. Ми працюємо як позафракційні депутати. Але зрозумійте правильно, я складав присягу на вірність Полонській громаді, а не якомусь там Медведчуку. Я не суд, щоб засуджувати когось,” – запевняє депутат Володимир Ржегак.

Депутат каже, жодних роз’яснень від центрального офісу не отримували, діяли на власний розсуд.

Центральна платформа: фракція розпущена, депутати засуджують війну

У центральній частині області  була фракція з трьох обранців в міськраді у Старокостянтинові, два депутати у Ярмолинецькій селищній раді та один у Староостропільській сільраді.

Старокостянтинівську “ОПЗЖ” в міськраді представляли головний спеціаліст АТ “Хмельницькгаз” Оксана Осієвська, завідувачка гуртожитками квартирно-експлуатаційного відділу м.Хмельницький Наталія Простапюк та бізнесмен Олексій Нараєвський.

Зв’язки останнього з “ОПЗЖ” настільки міцні, що його родич – Сергій Пономарьов, давній прихильник і теж локальний обранець від політсили, у 2019-му не пожалкував аж 1,6 мільйона гривень внесків у виборчий фонд тоді кандидата в президенти Юрія Бойка і 1,6 мільйона гривень у виборчий фонд партій “Опозиційна платформа – життя” на парламентських перегонах.

Скріншот із сторінки у Facebook Сергія Пономарьова

Загалом свою позицію вони оприлюднили на 55 день війни – офіційно розпустили фракцію і працюють, як позафракційні.

“Чому так довго? Ми з першого дня активно включились у волонтерство. Просто фізично не вистачало часу. А потім зібрались і зробили”, – пояснює депутат Олексій Нараєвський. 

Без фракцій і заяв

Скріншот оприлюдненої заяви депутатів Старокостянтинівської міської ради

У Ярмолинецькій селищній раді ОПЗЖ представляє Юрій Белінський та Ілля Соломон, які вже обираються вдруге. У попередній каденції вони представляли партії “Укроп” та “Відродження” відповідно.

Депутати Ярмолинецької селищної ради наразі офіційно свою позицію не оприлюднили.  Юрій Белінський каже, він не голова фракції і нічого не вирішує, заяву на вступ до лав політичної сили ОПЗЖ ніколи не писав, війну засуджує і дії партії теж.

Ілля Соломон, до якого нас скерував його напарник, пояснює, що просто не знає, як вчинити юридично правильно, обіцяє офіційно заявити про позицію на найближчій сесії.

“Оно ви бачите, яка біда сталась? Мене люди обирали, 700 голосів, я ж для них йшов працювати. Тепер, певно, і доведеться мандат складати”, – розмірковує вголос депутат Ілля Соломон. 

Ще на півдні області депутати від ОПЗЖ є у двох радах: Гуменецькій та Слобідко-Кульчієвецькій сільських радах. У них теж немає фракцій. Відповідно заяв офіційних теж ні в місцевих ЗМІ, ні на їхніх офіційних сторінках нам знайти не вдалось.

На півдні відмовились від партії першими

У Кам’янець-Подільській районній раді троє депутатів від ОПЗЖ. Усі вони пов’язані з місцевою владою. Це керівник комунальної установи “Слобідсько-Кульчієвецький центр надання соціальних послуг” Павло Довгопол, радниця голови Кам’янець-Подільської районної ради Віра Коваль, директор комунального підприємства “Комбінат благоустрою” Руслан Пристач.  За словами одного з депутатів, офіційну заяву про розпуск фракції подали ще 17 березня.

“Вона є у голови ради, але від початку війни сесія не скликалась. Ніяких роз’яснень чи вказівок від центрального офісу не було. Ми не є членами партії. Ми патріоти свого міста”, – переконує депутат Кам’янець-Подільської районної ради Павло Довгопол. 

Скріншот заяви депутатів Кам’янець-Подільської районної ради

Вибір на “ОПЗЖ” впав не через ідеологічну позицію політсили, наголошує Павло Довгопол.

“Нам запропонували балотуватись від них “ОПЗЖ”. Ми порахували, що від цієї партії шанси потрапити в раду високі. Але нам ніхто ніколи не вказував і завдань не давав. Ми тут самі по собі були і злагоджено працювали з усіма іншими політсилами,” – запевняє депутат. 

Яка ж процедура насправді?

Усі ці заяви місцевих депутатів про розпуск фракцій, вихід з партії і навіть подекуди засудження вторгнення в Україну є лише політичним кроком. Жодним чином вони не стосуються ані призупинення, ані процедури заборони.

“Політична партія може бути заборонена лише в судовому порядку на підставах визначених в Конституції та Законі “Про політичні партії в Україні”. Таким чином, партія ліквідовується повністю разом її місцевими організаціями та осередками, майно передається державі”, – пояснює радник з юридичних питань Громадянської мережі ОПОРА, кандидат наук, доцент кафедри конституційного права України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Павло Романюк.

На початку травня парламент вніс зміни до законодавства про політичні партії, якими розширив перелік підстав для заборони діяльності політичної партії і змінив суд, який уповноважений розглядати такі справи.  У  мирний час – це Апеляційний адміністративний суд у м. Києві, у воєнний період – Апеляційний адміністративний суд у м. Львові.

“Також на законодавчому рівні у травні цього року були визначені юридичні наслідки від прийняття такого рішення для відповідної парламентської фракції, яка у разі прийняття рішення про заборону партії припиняє своє існування, а її депутати стають позафракційними. Варто зауважити, що парламент зобов’язав протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом (дата набуття чинності – 18 травня 2022 року) подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо наслідків ухвалення судом рішення про заборону політичної партії для статусу депутатів місцевих рад”, – додає Романюк.

Перше рішення, щоправда, по “Опозиційному блоку” вже є. У партії є 20 днів, щоб оскаржити.

“Рішення сформулюване таким чином, що всі грошові активи і майно мають перейти у власність держави. На практиці для “Опозиційного блоку” і його осередків це не означатиме нічого, тому що ця партія в останні два роки практично не існувала”, – пояснює аналітик Руху Чесно Ігор Фещенко.

Тривають дискусії і механізму немає

Депутатів Верховної ради України захищає Конституція. Тому навіть після заборони їхньої політичної сили, мандат у них не заберуть. А ось з місцевими депутатами від проросійських сил все значно складніше  – законодавчої бази просто не існує. Фахівці кажуть, що уряд наразі лише працює над механізмом і має ще трохи часу.

“З моменту оприлюднення закону, уряд має час на підготовку механізму, що робити з депутатами місцевих рад, які пройшли за списками заборонених партій, тобто фактично наразі не існує жодних юридичних наслідків для цих депутатів, як і не має механізму позбавлення їх мандатів через заборону партії судом”, – зазначає Павло Романюк. 

Юридичної процедури не існує, але є громадський тиск. В умовах війни, на думку політичних експертів, відсидітися вже не вийде.

“По-перше, від цих людей мала би бути якась чітка політична позиція із засудженням російського вторгнення і своєї колишньої партії, яка робила все, щоб Україна стала частиною росії. Я бачу, що в Хмельницькій області не спостерігається жодних публічних засуджень ОПЗЖ від членів ОПЗЖ, деякі з них різко перефарбувались під волонтерів, скажемо, мімікрували з проросійського вектора на проєвропейський. Тобто ми бачимо, що частина людей використовують ситуацію, як спосіб пристосуватись до нових умов”, – каже політичний оглядач Андрій Попик. 

І поки в уряді готують новий механізм, парламентарі сперечаються, а Апеляційний суд взявся за розгляд справ, місцеві депутати роблять спроби відокремити себе від проросійської політичної сили. Тим часом настрої громадськості та політичних оглядачів однозначні – забрати мандати і заборона на повторне балотування.

“Я вважаю, що держава має більш жорстко підходити в цьому питанні. Не просто  заборонити, а і позбавити і їх мандатів. І також заборонити на певний термін балотуватись, обіймати певні посади. Така собі люстрація закріплена юридично”, – висловлює свою позицію Андрій Попик. 

У 2014 році після Революції гідності і люстрації, політики, які просували проросійські наративи, не просто не зникли з політичного життя країни, а продовжували бути народними депутатами і навіть обіймати посади. У регіонах розростались місцеві осередки проросійських сил. А поруч з ними виникали терористичні угрупування, що підривали суверенітет України. Це все відбувалось на тлі безперевної війни на сході, постійних обстрілів з ворожої артилерії та регулярних похоронок з фронту. Пам’ять виборців виявилась занадто короткою. Сьогодні влада взялась за більш складний механізм заборони проросійських партій – через суд. Тим часом представники цих політичних сил роблять усе, аби максимально убезпечити себе – розпускають фракції, ліквідовують осередки. Цього разу нести відповідальність за свої рішення таки доведеться, щонайменше юридичну. А от політичні та репутаційні наслідки для проросійських сил та пов’язаних з нею людей залежать від кожного українця.